Виховання дитини в неповній сім'ї

Човгун О.А. 35здмсс "Виховання дитини в неповній сім'ї

Дитина – це не механічна іграшка, не примха і не чийсь каприз, а людина, що виникає із союзу двох людей. Таким чином, вже на біологічному рівні дитина потребує як матір, так і батька.

Це потрібна, але не єдина умова. Повна сім’я сама по собі не гарантує щастя й успіху у вихованні дитини, вона лише створює передумови для успіху, а не забезпечує самий успіх. Те, що дитину виховує одна тільки мати (або один тільки батько) ще не означає, що виховання її приречене на провал або що розвиток дитини піде по невірному шляху. Просто виховання в умовах неповної сім’ї стає дуже складною справою і таїть у собі труднощі, з якими рано чи пізно доведеться зіткнутись кожній самотній мамі (чи батькові).

Взагалі то, під визначенням неповна сім’я ми, як правило, розуміємо сім’ю з однією матір’ю. Так в житті буває найчастіше. Тому я і буду розглядати таку характерну неповну сім’ю, і намагатися дати рекомендації по вихованню.

Дитина завжди глибоко страждає, якщо валиться сімейне вогнище. Розлучення батьків, навіть якщо відбувається найвищою мірою чемно і поштиво, незмінно викликає у дітей психічний надлом і сильні переживання.

Дитина відчуває відсутність батька, навіть якщо не виражає відкрито свої почуття. Крім того, відхід батька вона сприймає як відмову від неї, і може зберігати ці почуття багато років.

Що можна зробити, щоб допомогти дитині в розбитій родині? Пояснити їй, що відбулося, причому зробити це просто, нічого не звинувачуючи. Допомагати дитині ставати дорослішою і самостійною, щоб у неї не склалося надмірна і нездорова залежність від вас. Одна з найбільш розповсюджених помилок – надмірна опіка матері над сином.

Відсутність батька, як відомо, позначається на вихованні дитини не сприятливим чином. Проте компенсувати, хоч би частково, відсутність батька все ж таки можна.

Цю роль може взяти на себе хто-небудь із родичів, що регулярно бувають у будинку самотньої матері і її дитини, або з її товаришів по службі.

Є і деякі „підводні камені”, на які натикається більшість жінок. Інколи мама виховує доньку так, щоб вона „пояснилася” за свої розчарування, а сина так, щоб і він підготував жінкам таку ж долю, яка випала на її частину. Іноді дитина своїм виглядом, зовнішністю, нагадує свого батька. І тоді у самотньої матері, нехай вона навіть і не усвідомлює цього, досить часто складається неприязне ставлення до дитини, хоч зовні це і маскується під гаряче прагнення виростити з дитини гідну людину.

     Часто трапляються і інші крайнощі – мати вважає, що дитина – це єдине, що у неї залишилось на світі. Вона ретельно зберігає цей скарб для себе, забуваючи, що дитина – самостійна особа.

      Це тільки можлива небезпека таких ускладнень. Але не слід нехтувати можливістю їх виникнення.

       Дитина, що виховується однією матір’ю, як правило, дорослішає швидше , ніж дитина, що росте в повній сім’ї. Але мова йде лише про тих дітей, чиї психологічні, духовні потреби знайшли повне задоволення.

    І все ж таки, якщо батьки люблять своїх дітей і хочуть їх виховувати якнайкраще, вони будуть намагатися і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і тим не ставити дітей у скрутне становище.